Авратин - моє рідне село

Історія місцевої церкви Іоанна Богослова

У 1758 році в  Авратині на кошти місцевого священника Стахурського була збудована  Церква Іоанна Богослова. ( На фото - не оригінал, а приблизний вигляд церкви).

Теодорович Николай Иванович у праці "Историко-статистическое описание церквей и приходов волынской епархии" (в IV т., 1888 - 99) подає такі відомості:

"с. Авратин, волости Мотовиловской, от города  Житомира 80вер., от ближней почтовой станции  7 вер., от железно-  дорожней станции 28 в. Церковь во имя Святого Апостола и Еван Иоанна Богослова. Построена в1758 г на средства  священника Стахурскаго. Деревянная, с такою же колокольнею. Копии ментрич книг хранятся с 1723 года, а  испов ведом с 1805г. Земли усад с огор 3 дес, пахат 30 д и леснаго сенок 4 дес.

Есть дом для псаломщ., где сущ также церк.-прих школа с 1882 г (учен 25ч.)  Копии метрич книг с1723 г хранятся в целости Дворов 81 1\4, прихожан 651 д об п .,р.-кат. 29 д об п., евр. 15 д об п. Церковь эта приписана к предшествующему приходу  в с Киреевке в 3 в.".

На жаль, під час революції  церква була повністю спалена. Але місце, на якому стояла церква, досі не забудоване. На даний час мешканці Авратина прагнуть відновити колись спалену церкву. Для цього вони шукають кошти та спонсорів. Якщо у вас є бажання допомогти - телефонуйте до  Авратинської  сільської ради 8 (4147)  9-53-42

Авратин у радянські часи

Після війни почалася відбудова зруйнованого села. Збитки, заподіяні лише колгоспу, становили 11 765 745 крб. У повоєнні роки колгосп очолював Ф.М. Горач, головою сільради був Ю.Ф. Яриновський.

Весь тягар відбудови ліг на плечі жінок, підлітків, людей похилого віку, тому що частина чоловіків загинула, решта іще не повернулася з фронтів війни. Всі роботи виконувалися вручну, техніки не було ніякої, не вистачало реманенту, тяглової сили.

Колгоспники залишилися безправними і після війни. Вони не мали паспортів, за не вироблення мінімуму трудоднів їх судили і виселяли в райони Крайньої Півночі. Селян обкладали надмірними грошовими і натуральними податками, існував податок навіть на фруктові дерева. Крім того, вони пережили голод 1946 — 1947 рр., спричинений посухою і надмірними хлібозаготовлями.

Йшли роки, поступово життя змінювалося на краще. У 1950-х роках почалося укрупнення колгоспів. У 1960 — 90-х роках в Авратині діяли рослинницька і тваринницька бригади, а також механізований загін, була пасіка на 100 бджолосімей колгоспу "Ленінський шлях", центральна садиба якого знаходилася в Кириївці. За успіхи у праці 28 трудівників села нагороджено орденами і медалями СРСР.

У селі діяли бібліотека, відділення зв’язку, медичний пункт, крамниця, школа.

Авратин під час Великої Вітчизняної війни

10 липня 1941 р. село зайняли фашисти  і встановили так званий "новий'' порядок. На примусові роботи до Німеччини вивезли 64 юнаків і дівчат.

Жителі Авратина не скорилися ворогові. В селі діяла підпільна організація. 207 чоловіків зі зброєю в руках боронили рідну землю, з них 72 загинули, в т.ч. Василь, Кирило Басюки, Сергій Білан, Андрій, Олександр, Юхим Біленькі, Семен Білий, Василь Босак, Кирило Босюк, Олександр Візиренко, Микола Водяний, Василь, Григорій, Мартин Горачі, Арсеній, Петро Григорчуки, Володимир, Сильвестр Данилевичі, Дмитро Яриновський, Григорій, Олексій, Федір Житники, Ілля Іваненко, Іван, Степан Ковальчуки, Кузьма, Федір Лисюки, Афанасій Демидович, Афанасій Дмитрович Марченки, Олексій Мушнюк, Кирило Омельченко, Іван, Сильвестр Осаульчики, Станіслав, Цезар Острицькі, Василь, Іван, Василь, Микита, Олександр, Петро Самолюки, Василь, Гнат Свідерські, Іван Євдокимович, Іван Якович Семєнчуки, Микита Симонюк, Карно Слободенюк, Василь Сушко, Захар, Федір Тимощуки, Андрій Химич, Михайло, Олександр Хімичі, Тарас Чапрак, Василь Чуба, Василь, Григорій, Микола, Улян, Михайло, Улян Шастуни, Дмитро, Пилип, Яків Яриновські.

29 фронтовиків відзначені урядовими нагородами СРСР. 11 січня 1944 р. воїни Червоної  Армії звільнили село від ворога. 1954 р. воїнам-визволителям та воїнам-односельцям, які полягли на фронтах війни, в селі встановлено три пам’ятники.

Авратин під час репресій 1930 - 50 х років.

Не оминули Авратин репресії 1930- 50 років.

Більшість репресованих авратян були засуджені за Статтею 58 Кримінального кодексу РРФСР у редакції 1926 року, що набула чинності з 25 лютого 1927 року для арешту осіб, яких підозрюють у контрреволюційній діяльності. Дана стаття юридично сформулювала поняття «ворог трудящих»: згідно з положеннями статей 58-2; 58-4; 58-6. В кримінальному кодексі Української РСР їй відповідала стаття 54-та.
Були репресовані Іван Водя­ний, Олександр Козубський, Іван Кравчук, Родіон Лисюк, Степан Осаульчак, Григорій, Яків Приймаки, Олександр Самойлюк, Сидір, Федір Самолюки, Єрмолай Скочко, Кирило Тимощук, Неслав Тон, Максим Шастун, Антон Яриновський.

Науково - документальна серія книг "Реабілітовані історією" у 27 томах (Житомирська область Книга 2) містить інформацію про 5 авратинців, що були репресовані протягом 1930 - 1950 р. Зокрема:

Водяний Іван Антонович, 1877 р. н. с. Авратин Мотовилівської вол. Житомирського пов. Волинської губернії. Українець, освіта початкова, одноосібник. Проживав у с. Авратин Любарського р-ну Вінницької обл. Заарештований 27 березня 1932 р. Обвинувачувався за ст. 54-10 КК УСРР. За по­становою ОН при Колегії ДПУ УСРР від 20 серпня 1932 р. висланий до Казахстану на 3 роки. Ре­абілітований у 1989 р.


Данилевич Станіслав Антонович, 1886 р. н., с. Авратин Мотовилівської волості. Житомирського повіту. Волинської губернії. Поляк, малописьменний, колгосп­ник. Проживав у с. Авратин Любарського р-ну Житомирської обл. Заарештований 17 лютого 1938 р. Обвинувачувався в причетності до ПОВ ( повстанської організації). За по­становою трійки при УНКВС по Житомирській обл . від 23 вересня 1938 р. розстріляний 29 вересня 1938 р. у м. Житомир. Реабілітований у 1957 р.

Голищук Степан Гаврилович, 1898 р. н., с. Авратин Мотовилівської вол. Житомирського пов. Волинської губ. Українець, малописьменний, робіт­ник радгоспу. Проживав у с. Авратин Любарського р-ну Вінницької обл. Заарештований 26 березня 1932 р. Обвинувачувався в а.-р. агітації. За постановою ОН при Колегії ДПУ УСРР від 14 травня 1932 р. позбавлений права проживання в прикор­донній смузі на 3 роки. Реабілітований у 1989 р.

 Войцих Микола Федорович  ( на фото нижче), 1916 р. н.. с. Ма­лий Браталів Мотовилівської вол. Житомирсько­го пов. Волинської губ. Українець, освіта почат­кова, колгоспник. ВТ МВО 10 березня 1940 р. за ст. 58-8 КК РРФСР засуджений до позбавлення волі на 4 роки з пораженням у правах на 3 роки. Вдруге заарештований 16 липня 1949 р. за ту ж провину. Проживав у с. Авратин Любарського р-ну Житомирської обл. За постановою ОН при МДБ СРСР від 26 жовтня 1949 р. висланий до Крас­ноярського краю на поселення. Реабілітований у 1991 році.

Головнюк Тихін Євтропович, 1904 р. н.. с. Авратин Мотовилівської вол. Житомирського тюв. Волинської губ. Українець, малописьменний, колгоспник. Проживав у с. Малий Браталів Любарського р-ну Житомирської обл. Заарештований 25 травня 1938 р. за ст. 54-10, 54-і 1 КК УРСР. Прокурором Любарського р-ну 1 і лютого 1939 р. справа припинена.

R.S. Маю зауважити, що це не повний список репресованих та зниклих безвісти авратян протягом 1930 - 1950 років . Оскільки маю точні дані, що  мій прадід Похилюк Іван за доносом під час голоду також потрапив до в'язниці та був етапований  без суду та слідства аж під Москву. Там він захворів і помер. Місце поховання невідоме. Про це крім свідчень рідних не має жодних документів. Тож велика ймовірність, що така доля спіткала не лише його. 

Авратин на сайті Верховної Ради України. Карти села.

Історія назви села Авратин. Версії.

Версія №1.

Степан Наливайко - сходознавець-індолог, заввідділом порівняльних досліджень Науково-дослідного інституту українознавства (НДІУ) у своїй науковій праці «Слідами древлянсько-сіверської легенди» зауважує «… в Любарському районі, де є села Бичева, Велика Волиця й Авратин, назва якого може споріднюватися з іранським оврат, аурат "жінка".» Вчений переконаний, що древлянсько -сіверські легенди мають індійські паралелі. (Праця доступна за посиланням http://www.ualogos.kiev.ua/fulltext.html?id=1244)

На користь цієї версії свідчить той історичний факт, що іранські племена дійсно проживали на території України, зокрема й на території Житомирської області. Це питання досліджували багато вчених, дослідників історії. Як стверджує науковець Валентина Стецюк, нині  в Україні збереглося  багато томонімів іранського походження. Серед топоніміки можливої іранської належності з найбільшою вірогідністю можна говорити про курдську, яка представлена іноді більш-менш чіткими скупченнями, що може підтверджувати її походження.http://www.v-stetsyuk.name/uk/Topo/Iran.html

Курдська топоніміка на Правобережній Україні (позначена чорним кольором). Червоними стрілками маркуються шляхи міграції давніх курдів з прабатьківщини на Поділля і далі в причорноморські степи.

( Зверніть увагу! На цій карті два села з однаковою назвою - Авратин !!! Один Авратин знаходиться в Хмельницькій області, інший в Житомирській.  Так як іранці та курди мали культ жінки, назва села могла дійсно виникнути від слова "оврат" - жінка. Карта з сайту http://history-ua.livejournal.com/332298.html )

Версія № 2

Існує версія, що назва села Авратин походить від давнього литовського слова гаврят/gauruotas (лат.) – кошлатий, волохатий, патлатий, кудлатий. Чому саме від литовського слова?  Як відомо Авратин вперше згадується у літописах з 1585 року під назвою Гаврятин - це час коли територія сучасної Житомирщини належала  Польсько - Литовській державі.  Очевидно, що на той час село вже існувало.

У часи Середньовіччя ( коли виникло село Авратин) за слов'янами-мешканцями Полісся, що на той час входило до складу Великого князівства Литовського закріпилися дві назви поліщуки та литвини.

Литвинами слов’яни здавна називали литовців-балтів.Однак з 1345 року, після входження та довгого перебування Полісся у складі ВКЛ – Великого князівства Литовського, а згодом польсько-литовської Республіки –  найменування  литвини поширилося також і на поліських слов'ян, які мешкали на цих землях, тобто набуло значення "громадянства", підданства спершу Литовській, а пізніше Польсько-Литовській державі. Докладніше: http://www.polissya.eu/2009/09/hto-taki-litvini-licvini-polischuki.html#ixzz38wlBRazl

Вікіпедія підтверджує ймовірність тієї версії, що село заснували литвини: Литвини походять з племені Сіверян. Межа розселення литвинів іде вздовж залізниці від Середини-Буди до Ямполя ( примітка автора - що захоплює територію села Авратин) і через села Білиця, Антонівка, Івот уздовж річки Івотки тягнеться на захід до Десни й села Погрібки. На правому боці Десни вона пролягає поблизу Сосниці, Мени, Березни та Ріпок, повертаючи на північ у бік Гомельської області Білорусі. Точне визначення західних і північних меж потребує додаткових досліджень.Детальніше: http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9B%D0%B8%D1%82%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8

 Закордонні вчені мають подібну версію:

Отдельной строкой в данном явлении идут названия населенных пунктов, произошедших от древних литвинских имен собственных или других балтских слов.426

Название населенного пункта Украины	Область Украины	Литвинское имя собственное, балтское слово/перевод	Название населенного пункта Беларуси
Авратин (Гаврятин) (1585 г.)	Житомирская	Гаврят/gauruotas (лет.) – лохматый	Гавраны
Табл. 34. Некоторые названия населенных пунктов Украины, произошедшие от имен собственных литвинов ВКЛ-белорусов или других балтских слов 426.

http://veras.jivebelarus.net/sodyerzhaniye/sobytiya-smutnoho-vryemyeni-v-rossii/sobytiya-smutnoho-vryemyeni-v-rossii-3

ВЕРСІЯ 3. 

Село заснували вихідці з однойменного села Авратин, що знаходиться у Хмельницькій області.

Село Авратин в Хмельницькій області  вперше згадується у літописах всього на два роки раніше ніж село Авратин в Житомирській області:  у 1583 році під назвою Гавратин.

Розташований  Авратин на Хмельниччині  на на найвищій точці Поділля - Авратинській височині.

Історики пояснюють походження назви села, виходячи з його географічного розташування: “Село это расположено на склонах Авратинских гор по обеим берегам притока р. Збруч… Эти горы именуются Авратинскими , или вернее Обратинскими (от слова “обратно”), ибо они служат водоразделом двух бассейнов – Балтийского и Черноморского. Здесь берут начало реки Западный Буг, Стырь, Горынь, Случ, текущее отсюда к северу (ОБРАТНО от горного хребта) и Збруч, Смотрыч, Ушица и Южный Буг, текущее к югу…”
(Словнік географічні Королевства Польскего.Варшава, 1900р., ст. 55.)

Можливо мешканці села, бажаючи дослідити місцевість ( якось же вони дізналися, що річка тече на північ і повертає у зворотньому напрямку) просто пішли з села вздовж річки Случ і зупинилися у мальовничій долині на одній з приток Случі - р. Караньці. Можливо люди втікали від татар - бо у Авратині Хмельницької області село було розташоване на видноті. То були часи часи  жорстоких  набігів татар, а долина трохи приховувала місце розташування села, тому люди зупинилися саме тут.

Цікаво, що навіть топонімічні карти двох Авратинів  схожі. Порівняймо.

с. Авратин Хмельницької області:

с. Авратин Житомирської області

Ця версія також вірогідна, бо в переліку містечок та сіл Луцького повіту, спустошених і спалених татарами, від 7 грудня 1601 року згадується й село Гавротинка. Долина не змогла врятувати мешканців від татарської орди, яка забирала в полон молодь та нищила все на шляху.  Але село не зникло  з мапи і продовжило своє існування й до сьогодні.

 Яка версія вам найбільш здається вірогідною, таку й обирайте!

Авратин до 1917 року. Населення.

Авратин — село, центр сільської ради. До 1923 р. —був  у складі Мотовилівської волості Житомирського повіту. Розташоване на берегах р. Карань, за 10 км на південний схід від районного центру Любар та за 34 км від станції Печанівка. Авратинській сільраді підпорядковане с. Кириївка. Відоме з 1585 р. під назвою Гаврятин.  Як село Гавротинка згадується  7 грудня 1601 року в переліку містечок та сіл Луцького повіту, спустошених і спалених татарами. Тривалий час належало магнатам Любомирським.

1913 р. найбільшими землевласниками були Фелікс Мазевський (220 дес.), Ядвіга Вагнер (161 дес.), Софія Островська (160 дес.), Людвіг Буяльський (116 дес.), Марія Осташевська (116 дес.). В Авратині діяли водяний млин, винокурня, корчма, церква Іоанна Богослова, дерев’яна, спорудже­на 1758 р. на кошти місцевого священика Стахурського. До 1870-х діяла як самостійна парафіяльна, пізніше приєднана до Кириївського приходу. Цер­ковна школа грамоти відкрита у 1877 р.

1795 р. налічувалося 438 ревізьких душ; 1811 — 223 (зазначені лише чоловіки);

1816 рік  — 353 душі;

1834 рік  — 446 душ;

1887 рік — 810 жителів;

1899 рік  — 146 дворів, 868 жителів;

1911 рік — 160 дворів, 917 жит.;

1923рік  — 203 дворів, 1097 жителів;

1941 рік — 200 дворів, 843 жителів;

2001рік  — 407 жителів, у т.ч. 199 чоловіки, 208 жінки.

До 1917 р. селяни жили одноосібно, займалися землеробством, вирощували зернові культури: пшеницю, ячмінь, гречку, просо. 

Авратин під час голодомору 1932 - 1933 року

Село Авратин у 1932–1933 рр. входило до складу Авратинської сільради Любарського району Вінницької області. За даними сільради, у 1932–1933 рр. загинуло 37 чол., на сьогодні встановлено імена 16 чол. Мартиролог укладений на підставі довідки Авратинської сільради, що базується на свідченнях Яриновської А. І.,Шастун А. М.

Ковалишин Юхим Семенович, колгоспник, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Ковалишина Параска, колгоспниця, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Макарчик Антін, колгоспник, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Макарчик Василь Антонович, колгоспник, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Макарчик Меланія Софронівна, колгоспниця,с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Макарчик Секлета Антонівна, колгоспниця, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Нестерук Кіндрат Северинович, колгоспник, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті – голод.

Нестерук Надія Тодорівна, колгоспниця, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті –голод.

Нестерук Одарка, колгоспниця, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті – голод.

Осаульчик Василь, колгоспник, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Стрига Платон Армидонович, колгоспник, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті – голод.

Тимощук Антон Дмитрович, колгоспник, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті – голод.

Тимощук Михайло Іванович, колгоспник, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті – голод.

Тимощук Надія, колгоспниця, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Тимощук Наталія Михайлівна, колгоспниця, с. Авратин, 1933 рік, причина смерті – голод.

Шастун Ганна Максимівна, колгоспниця, с. Авратин, 1932 рік, причина смерті – голод.

Оригінал тексту: http://memorialholodomors.org.ua/PDF/Zhitomir/%D0%9B%D1%8E%D0%B1%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD.pdf

 З архіву смт. Любар:

На початку 1930-х років у селі розпочалася насильницька колективізація, розкуркулення заможних селян, непомірні хлібозаготівлі, що призвело до голодомору 1932 - 1933 рр. Архівні документи свідчать: "У селах Авратин, Великий Браталів, Вигнанка, Вищикуси, Демківці, Кириївка, Мотовилівка, Северинівка, Старий Любар, Цимбалівка справа забезпечення хлібом колгоспників і селян-одноосібників пога­на. Є опухлі з голоду, люди крадуть коні, лошата та ріжуть для їжі. У селах Великий Браталів, Вищикуси великий відсоток дітей покинули школу та пішли жебракувати".

Встановити число жертв голодомору, на жаль, неможливо, бо відійшли у вічність свідки цієї жахливої трагедії українського народу, але деякі імена авратинців відомі — це Григорій Іларіонович Самолюк, Юхим Семенович та Параска Ковалишині, Антон Дмитрович Тимощук, Марко Біленький, Олена Водяна, Явдоха Водяна, Наталка Михайлівна Тимощук, Ганна Максимівна Шастун, Михайло Іванович, Надія Іванівна Тимощуки, Антон Дмитрович Куціль, Марія, Олександр Андрійович Осаульчики, Василь, Хотина Самолюки, Микола Панкратійович Шастун, Антін, Маланка Сафронівна, Василь Антонович, Сиклета Антонівна, Оксана Антонівна Макарчуки, Платон Армидонович, Югена Саф­ронівна, Кузьма Платонович Стриги, Терентій, Надія, Купріян, Параска Шас- туни, Яська, Зоя Конаржевські, Григорій, Зоська Войтовичі, Кіндрат Северинович, Надія Тодорівна, Одарка Нестеруки.